Menu

ЕКСКЛЮЗИВНЕ інтерв’ю з городенківською художницею Іриною Варфоломєєвою Гаряче

Є на нашій землі люди, без яких планета була б збідненою. Бо такі особи відкривають світ для інших, світ, який ті не зуміли побачити. А коли вже починають бачити, то їхні душі змінюються. Мова звичайно іде про художників. Тому сьогодні говоритимемо про талановиту молоду художниця з Серафинців Ірину Варфоломєєву.

Ірина народилася у Чернелиці, згодом деякий час жила у Городенці, де навчалася у міській школі №2. Після закінчення школи вступила в Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва від Львівської академії мистецтва, де навчалась на відділі «Монументально-декоративного живопису». Зараз молода художниця проживає у Серафинцях, займається творчістю та виховує доньку. Про те, з чого почався творчий шлях і завдяки чому ми можемо насолоджуватися її роботами ми дізнавалися у самої митчині.

«… Хочеться донести до людей, що в світі не все крутиться навколо політики та грошей…»

Ірино, коли Ви відчули, що хочете малювати? З чого почалася любов до мистецтва?

Я малюю з раннього дитинства. По суті, любов до мистецтва в мені побачили батьки і по-різному допомагали розвиватися в цьому руслі. Мені завжди хотілось перенести на листок паперу те, що не бачать і не розуміють інші люди. З цього і почався мій творчий політ.

Творчість передбачає жорстку самодисципліну. А.І. Куїнджі говорив, що справжній художник повинен спати з олівцем і альбомом. Це присутнє у Вашому житті?

Так, звичайно. Без самодисципліни неможливо чогось досягнути. Часто може не виходити те, що ти задумав і деколи один ескіз може забрати багато сну і сили, щоб досягнути бажаного результату. Творчість забирає весь вільний час мого життя. І найчастіше – це вечір або ніч, тому що вдень не завжди знаходиться на це час. Художник весь час чомусь вчиться і постійно старається вдосконалювати себе та свою майстерність.

Писати картини – це особливо значимо і виснажливо… Хто вас надихає на створення нових робіт? Що допомагає вам створювати нові роботи?

Кожна із робіт створюється під певним враженням. Надихає все: приємні люди, хороша музика, цікаві пейзажі, які колись бачила або чудесні квіти. Всі мої роботи унікальні. Звичайно, для її створення потрібен хороший настрій.

А були у житті моменти, коли хтось хотів вплинути на Вас, змінити щось у Вашому способі творити?

Це було в інституті, коли ми ще не знали точно, що саме хочемо робити. Тоді нам старались нав`язати свої думки та ідеї. Тепер у мене вже є своя чітко сформована позиція та думки, які дуже важко змінити.

Роботи, що експонувалася недавно у районному Палаці культури, - це була Ваша перша персональна виставка?

Так, це була наша перша персональна виставка. Назбиралась певна кількість робіт, які хотілось показати і трошки розбавити буденність творчістю. Хочеться донести до людей, що в світі не все крутиться навколо політики та грошей, є набагато прекрасніші моменти. Потрібно насолоджуватись такими речами, не тільки  матеріальними.

Маєте уже ідеї щодо нової виставки?

Так звичайно, є море ідей. Будемо старатись потрошки втілювати їх в життя. Плануємо на наступний рік рухатись десь далі і виносити свою творчість на більш вищий рівень.

«…Картина – це віддзеркалення моєї душі і мого бачення світу..»

Багато художників обкладуться картинами і кажуть – це мої діти, це моя творчість, я їх люблю, не можу продати. А як у Вас з цим?

Я не так прив`язана до своїх робіт, з легкістю їх продаю, віддаю, дарую друзям. Мені приємно, коли людині картина подобається, дає волю фантазії, приносить хороший настрій, створює в будинку затишок і тепло.

Часто малюєте на замовлення? Так, щоб людина прийшла, розповіла, що вона хоче, і отримала картину?

Так, часто малюю на замовлення. Спілкуюсь з людиною, стараюсь зрозуміти, що саме вона хоче і вже на основі того створюю ескізи, пропоную свої варіанти. З того виносимо щось одне і тоді вже створюється картина. Багато хто хоче, щоб це був політ моєї фантазії. Часто вибираємо з якихось певних робіт і я роблю копії, буває по-різному. Буває, що просто спілкуєшся з людиною і вже розуміє, що саме вона замовить.

Малюючи картину, Ви розповідаєте певну історію… Як ставитесь до того, що глядач може по-іншому прочитати Ваш твір?

Картина – це не тільки моя фантазія, а й фантазія глядача: коли створюється робота я це чудово розумію. Коли мене хтось питає, що саме я хотіла показати в тій чи іншій картині, я з радістю розповідаю, але дуже приємно, коли людина бачить щось своє, щось інше, ніж я. Це означає, що вона  може дати волю фантазії для кожного, а не тільки для мене. Бо є багато робіт в яких важко щось додумати чи побачити. Картина, кольори – це віддзеркалення моєї душі, і мого бачення світу. Але всі люди бачать цей світ по-різному, тому кожен читає картину по-своєму.

Що люди кажуть зазвичай, коли бачать Ваші роботи?

Переважно висловлюють захоплення, дехто не розуміє, що там намальовано (сміється - ред.) Деякі люди знаходять свої улюблені квіти, кольори чи якісь пейзажі, і також із захопленням висловлюють думку. Але мало хто критикує в очі, переважно це робиться не в моїй присутності. Найбільший критик – це мій батько, який мало що в цьому розуміє, але йому часто здається, що то все не так як має бути (сміється - ред.). Я вважаю, що критикувати можна і треба, тільки не перегинати палицю, бо кожний художник має свій почерк і напрямок стилю, який не підпадає під критику людини з іншим стилем художнього напрямку. Найголовніше – це впевнено робити те, що тобі подобається, не зважаючи ні на що!

Чи потрібна для художника спеціалізація, як Ви вважаєте?

Я вважаю, що потрібна. Вона дає основу для художника, поштовх. Коли знаходишся в колі творчих людей можна багато чого навчитись. Головне, щоб ніхто не старався «підлаштувати» тебе під себе і свою художню манеру. Інститут дає багато знайомств з прекрасними людьми, а також базу, щоб рухатись далі.  Ми вивчали дуже багато напрямків, які мені особисто неодноразово пригодились в роботі. Але для багатьох людей, які точно знають, що саме вони роблять, він зовсім непотрібний. Є митці, талант яких досконалий і їм не треба його вдосконалювати.

Без чого немає розвитку у художника? Що може затримати його?

Немає розвитку без саморозвитку. На мою думку, нічого не може стримати, якщо це тобі подобається і ти це любиш.

«…Щоб творити потрібне тільки бажання…»

Чи слідкуєте за тенденціями в сучасному мистецтві? Які з них Вам  імпонують? На кого з відомих художників Ви рівняєтесь?

Не слідкую за сучасним мистецтвом, бо воно мені не імпонує. Є якісь окремі роботи, які мені подобаються, але їх не так вже багато. Я не рівняюсь ні на кого. Але є один художник, яким я дуже захоплююсь – це  Архип Іванович Куїнджі. Його роботи мене дуже захоплюють, глибина його пейзажів, особливо нічних, просто перехоплює дух і надихає на творчість. Чудова колористика в його роботах заспокоює і передає весь дух того часу, коли він творив.

Часто доводиться чути, що Городенка – це згибле місце для творчих людей. Мовляв, працювати тут не реально. Чому одним нереально, а інші – прекрасно тут працюють?

Щодо Городенки, на жаль, ситуація дійсно доволі плачевна. В місті мало хто цікавиться творчістю, матеріали спеціалізації купити тут практично неможливо. На замовлення в нас я майже нікому не малювала, все йде тільки закордон, або в інші міста. Декілька робіт продались тільки з виставки. Зараз рятуюсь тим, що можу десь поїхати по музеях, містах або виставках, щоб трошки розрядитись від роботи. Дуже добре для творчості, коли є однодумці та люди, які тебе розуміють. Але щоб творити, переконана, зійде будь-яке місце – потрібне тільки бажання.

Чим займаєте час поміж роботою? Яким родом діяльності ще займаєтесь?

В мене немає вільного часу, бо весь свій вільний час я малюю, а між тим займаюсь вихованням доньки та домом. Тому вільний час мені тільки сниться. В мене поміж роботою – робота (сміється - ред.).

Щоб Ви порали молодим художника, зважаючи на свій власний досвід?

Бути впевненим в тому, що ви робите, бо це найголовніше. Не сходити зі свого шляху, вдосконалюватись і не зважати на перешкоди, бо їх  в нашому житті є дуже багато. Робити свою справу якісно, з фантазією та любов`ю, і тоді все у вас обов’язково вийде.

Розмову вела Юлія Бичай, фото з архіву Ірини Варфоломєєвої

Вверх